ЛУГНСЬКИЙ ОБЛАСТНИЙ ЦЕНТР НАРОДНОЇ ТВОРЧОСТІ
КАЛЕНДАР
НАРОДНИХ СВЯТ І ОБРЯДІВ
методичні рекомендації з підготовки та проведення
народно-релігійних свят і обрядів.
Разючі зміни, які відбуваються в нашій молодій незалежній Україні, збігаються в часі з бурхливим сплеском уваги народу до національної історії, питань духовності, культури взагалі і зокрема, обрядово-святкової спадщини. Підтримку широкої громадськості дістає уважне ставлення до збереження в побуті звичаїв, свят і обрядів.
Національні свята, традиції, звичаї – своєрідне сховище нашого генофонду. Отож, їх треба якнайуважніше вивчати і якнайшвидше відновлювати, бо саме вони мають стати основою, ґрунтом нашого відродження. Повернуті із віковічного забуття, вони послужать духовній розбудові незалежної України,
В цих методичних порадах вміщено календар народних свят і обрядів та короткі рекомендації працівникам культури щодо організації роботи в святкові дні.
Безумовно, працівники культури на місцях можуть внести свої корективи і доповнення до рекомендацій, враховуючи те, що майже кожен населений пункт має певні свої особливості.
К А Л Е Н Д А Р
народно-релігійних свят
7 січня – Різдво Христове.
Передує свято святвечір. З давніх-давен на Україні словом і ділом, словесним твором і магічним актом – всією обстановкою люди створюють у цей день образ багатства, щастя, миру і спокою у своєму домі.
У дні свят готують святкові страви, в першу чергу – кутю, в окремих випадках прикрашають ялинку, славлять Ісуса Христа, співають колядки.
Працівники культури спільно з учителями співів мають вивчати з дітьми колядки, яких так багато збереглося до нашого часу, роз’яснювати дітям порядок колядування, що, де, коли, кому і як співати, як поводитися.
Колядувати йдуть і дорослі – хлопці та дівчата. Ті вже ходять із «зіркою» та дзвоником.
Поширений на Україні звичай виставляти на Різдво вертепну драму. Існують декілька текстів вертепних драм, однак є ще й невідомі. Завдання всім, кому дорога українська народна творчість, традиції нашого народу, – розпитувати людей, розшукувати в стародруках ще невідомі чи мало відомі тексти наших староукраїнських різдвяних вертепів.
13 січня – Щедрий вечір.
Через тиждень після Коляди, напередодні нового року – Щедрий вечір. За християнським календарем – це день преподобної Меланії.
В народній традиції обидва свята об’єдналися, і тепер маємо щедрий вечір або свято Маланки. В цей вечір молодь щедрує і водить козу. Серед щедрівників – «Малакка», «цигани».
14 січня – Новий рік або свято Василя.
На світанку діти йдуть від хати до хати – посівають, вітають з Новим роком. Посівальником має бути хлопчик.
Посівають зерном: пшениця, жито, ячмінь, овес – все змішують разом і при цьому кажуть:
Сійся, родися, жито, пшениця.
На щастя, на здоров’є, на Новий рік.
Щоб уродило краще, як торік!
З Новим роком вас вітаю,
Сію, вію, посіваю!
19 січня – Богоявлення Господнє.
День хрещення Ісуса Христа. В народі цей день називають Водохреща, Хрещення, Йордань.
Таким чином, з 6 по 21 січня люди святкують зимові свята з Різдвяного циклу.
Веселішими свята бувають там, де працьовитіші працівники культури. Народні гуляння, колядки, щедрівки, ігри, розваги — все це має пряме відношення до клубу, бібліотеки, школи, музею.
15 лютого – Стрітення Господнє, Стрічання.
При зустрічі на Стрітення стара Зима і молоде Літо сперечаються між собою – кому йти, а кому вертатися ?
Якщо до вечора стене тепліше – Літо перемогло, а якщо холодніше – Зима.
Кожному клубу під силу розіграти в день Стрітення народне дійство, взявши за основу народні прикмети, повести розмову про підготовку до весни, яка, як би там не було, не забариться.
Завдання керівникам клубної установи – знайти форму подачі матеріалу, який би зацікавив присутніх у клубі.
7 квітня – Благовещення.
Весна у слов’янських народів з сивої давнини вважалася першим річним святом. Її всюди зустрічали пишно і радісно, з піснями та іграми.
В українського народу це свято молодості породило могутній, життєрадісний і барвистий, як сама весна, потік музичної поезії, верхів’я якого сховані в далеких язичницьких часах. Це, звичайно, – обрядові пісні та ігри (веснянки, гаївки, гагілки).
Веснянки й гаївки – це переважно пісні дівочі, рідко де допускаються до участі в іграх хлопці.
Добре було б, якби веснянки та гаївки поповнили репертуар аматорських колективів, в першу чергу дитячих та молодіжних .
Працівники культури мають подбати про те, щоб до виконання цих чудових творів залучити якнайбільше людей, аби веснянка стала життєвою необхідністю, формою відпочинку, а не тільки окремим номером в концертній програмі!
Великдень.
День світлого Христового Воскресіння – Пасха, найдавніше і найяскравіше християнське свято.
Добре відомі пасхальні обряди: всенощне бдіння, хресний хід, розписування яєць, обмін поцілунками – христосування, випікання спеціального хліба. «Христос воскрес» – «Воістину воскрес».
На Великдень все село збиралося біля церкви, на майдані чи на луках. Дівчата водили хороводи.
Працівники культури мають докласти максимум зусиль для того, щоб вивчити з дітьми, молоддю якомога більше великодніх пісень, веснянок, веснянкових танців, ігор та в дні свята відродити колишні веселощі.
Проводи.
На другу неділю після Великодня поселеннях України здійснюється обряд поминання мертвих.
Працівники культури можуть порадити, наприклад, за старим звичаєм посіяти на материнських могилах чебрець (материнку), на могилах дівчат — любисток і барвінок, молодих хлопців — кущ червоної калини.
Дівчата мають сплести вінок та покласти його на «козацькій могилі» могилі юнака, що не повернувся з армії, інших молодих хлопців, що трагічно загинули чи померли.
В багатьох селах клуби дбають про те, щоб у день Проводів вже з самого ранку на кладовищі тихо звучала урочисто-траурна музика.
3елєні свята.
Через 7 неділь після Великодня приходить свято – Трійця. Тиждень перед Трійцею називається «зеленим», а три перші дні троїцького тижня –«зеленими святами».
Працівники культури в «Зелену неділю» після літургії в церкві, можуть провести свято народної творчості. Свято має, проходити на майдані чи стадіоні. Складовими свята мають бути: виступи фольклорних колективів з репертуаром, що відповідає порі року, різноманітні ігри як для дорослих, так і для дітей, в точу числі спортивні, виставки образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва тощо.
При можливості обладнати виставку зразків українських страв, де б місцеві майстрині поділилися секретами їх приготування.
Варто запросити на свято місцевих поетів, виконавців творів на народних інструментах.
Тут же, на святі, можна організувати вивчення українських народних пісень, веснянок, народних ігор.
Слідуючи стародавньому звичаю, майдан чи стадіон, де проводиться свято, слід прикрасити зіллям, квітами — всім тим, чим прикрашають люди свої домівки.
7 липня – Свято Івана Купала.
Як народне свято день Івана Купала відбувається з багатьма своєрідними обрядами та піснями.
З давніх-давен в Україні дівчата й хлопці виходять з села з радісними співами, розкладають вогнище на горі, танцюють навколо того вогнища й стрибають через вогонь.
Головним атрибутом свята є «Купало», яке роблять з верби, квітчають його квітами та вінками. Основними компонентами свята були і є пісня, танок, обрядові ритуали: ігри, розваги, жарти.
День Івана Купала святкується і тепер на Україні, в тому числі і в селах та містах Луганщини. Ініціаторами проведення свят є працівники культури. Ними розроблено на основі стародавніх звичаїв цілим ряд сценаріїв, які користуються популярністю серед людей.
В кожному населеному пункті це свято мало свої елементи, свою окрасу. Завдання працівників культури – вивчити чи записати місцеві звичаї, поповнити ними свої сценарії, залучити до безпосередньої участі в святі якнайбільше людей, прагнути до того, щоб люди, особливо молоді, святкували, а не просто спостерігали за святом, яке готувала для них група учасників художньої самодіяльності.
12 липня – Свято Петра.
За день, два до Петра у багатьох районах України починаються жнива, а звідси і проходить народне вірування про те, що справа святого Петра – «Жито зажинати».
Очевидно, що в кожній місцевості зажинки робилися по-різному, тому це питання потребує детального вивчення на місці. Отже, день святого Петра – чи не найкращий день для проведення свята переджнив’я (зажинок).
Працівники культури, готуючись до свята, повинні доповнити його елементами звичаїв, характерних для даної місцевості.
14 серпня – Свято «Маковія».
Ранком в цей день у церквах святять воду, квіти й мак. 14 серпня варто провести свято квітів.
19 серпня – Свято «Спаса».
Свято Преображення Господнє, або Спаса. В цей день в церкві святять груші, яблука, мед, обжинкові вінки, або хомут колосся, жита й пшениці. В ці дії варто провести свято врожаю.
21 вересня – Свято «Друга пречиста».
Свято Різдва, Пресвятої Богородиці, або, як кажуть в народі, «Друга Пречиста».
З цим святом, в’яжеться день Рожениць, коли жінки, в яких немає дітей, справляють обід і запрошують бідних — щоб молилися Богородиці за її дітей.
В цей день працівники культури можуть провести вечір-зустріч багатодітних матерів, зустріч солдатських матерів, вшанування солдатських вдів.
Добре було б організувати клуб молодої матері. На завдання клубу вивчати колискові, дитячі пісні, різноманітні ігри, казки, лічилки.
14 жовтня – Свята Покрова.
Свято Покрови Пресвятої Богородиці, або Покрова. В побуті Покрова – це свято сватань та весіль. За останні роки громадський шлюбний обряд став життєвою нормою, сьогодні він вільно співіснує і з церковним обрядом.
Працівники культури мають дуже уважно ставитися до збереження в побуті старик звичаїв обрядових традицій, всіма формами і засобами сприяти їх відродженню.
Добре було б записати відстарих людей, як проводилося те чи інше побутове свято, організувати вивчення обрядових пісень.
Крім того, Свята Покрова – покровителька всіх військових. Можна провести родинні вечори сімей, які мають новобранця, тих, у кого хтось служить у армії.
Клуб і бібліотека повинні мати списки таких сімей, щоб, проводячи вечори, добрим словом згадувати всіх тих, хто служить у рядах збройних сил України.
8 листопада – Свято «Святого Дмитра».
Святий Дмитро приносить зиму. Всі осінні роботи в основному закінчилися, настає пора для відпочинку — участі в гуртках художньої самодіяльності, читання книг тощо. Молодь в ці дні збирається на вечорниці. В закладах культури провести вечір української народної пісні.
7 грудня – Свято «Катерини».
Свято жіночої долі. Дівчата ворожать, закликають долю.
Увечері 7 грудня молодь збиралася до однієї хати, варили спільнувечерю, співали, розповідали різні казки, небилиці .
Добре було б запропонувати в цей день традиційне проведення в клубі вечорниць, де використати твори про кохання, жіночу долю, різноманітні казки, прислів’я, народні повір’я.
13 грудня – День Андрія Первозваного.
Хоч Андрій Первозваний – християнський святий, але в народній традиції звичаї і обряди в день цього святого мають стародавній дохристиянський характер: угадування майбутньої долі, заклинання, ритуальне «кусання калити». Від цього віє чарівною староукраїнською стихією.
Ввечері на «Андрія» сходяться вже разом — і хлопці, і дівчата. Вони сходяться до великої хати, а тепер до клубу, щоб було де розбігтися для кусання калити.
З кусання калити й починається «Андріївський вечір», адже ця весела гра є основним елементом свята.
В кожному населеному пункті є люди, які пам’ятають, як молодь святкувала це веселе свято; як ворожили, в які ігри грали, яких пісень співали.
Працівникам культури, активістам варто звернутися до цих людей, дбайливо записати їх розповіді та використовувати в роботі, адже сьогодні веселе свято Андрія користується увагою молоді.
19 грудня – Свято Миколая.
Це – веселе народне свято. Добре було б в цей день провести вечір вшанування людей праці, всіх тих, хто дбає про достаток людей, їх здоров’я, дозвілля. Влаштувати своєрідний концерт-звіт клубних аматорських гуртків перед населенням.
Грудень.
Грудень – найкращий час для роботи гуртків народної творчості, різноманітних об’єднань за інтересами.
Добре було б в цей час у клубі підготувати виставку зразків вишивки, в’язання, ткацтва, лозоплетіння, виробів із соломи, різьблення, образотворчого мистецтва.
Та й про репертуар варто подумати. Адже незабаром Різдво Христове, Новий рік. Тому вже тепер слід розучувати колядки, щедрівки.
Працівники культури мають всебічно сприяти відновленню доброго сільського звичаю – збиратися в одній хаті, а краще – в клубі, бібліотеці, якщо є можливість створити необхідні умови для спільної праці – «оденок». Тут жінки та дівчата займаються рукоділлям, а за роботою і пісня співається – і робота зроблена, і відпочинок розумний.
Одним словом, вечорниці після «Миколи» в селах України вже кожного вечора збиралися.
Це свого роду клуб сільської молоді, де молоді люди зближаються, пізнають одне одного і, як наслідок, одружуються.